Ліна Костенко ."Недумано,негадано..."-інтимна лірика як спонукання до роздумів про суть кохання. "По сей день Посейдон посідає свій трон...":мотив єднання людини зі світом рукотворної краси(мистецтвом) і природою.

 

Одіссея – тривалі мандри або блукання з різними пригодами;

релікти – організми, предмети або явища, що збереглись як залишок давніх епох;

Фавн – бог полів, лісів і покровитель пастухів та отар у давньоримській міфології;

Амур – божество кохання у римській міфології;

гламур – шарм, зачарування;

Парнас – син Посейдона і німфи Клеодори; його ім'ям назвали гору Парнас; в античній і європейській культурі — символ поезії;

фугас – заряд вибухівки у водонепроникній оболонці, який звичайно закладають у ґрунт або занурюють у воду;

Скілла  й Харибда – морські чудовиська з давньогрецької міфології;

муар –  шовкова тканина з мінливим полиском.

Між Сціллою і Харібдою — крилатий вислів, що походить з грецької міфології. За міфами давніх греків, на прибережних скелях по обидва боки Мессінської протоки жили два чудовиська — Сцілла і Харібда, нападали на мореплавців і пожирали їх. Вислів вживається у значенні: опинитися в ситуації, коли маєш обрати між двома можливими діями, проте обидві небезпечні; потрапити в небезпеку, що загрожує звідусіль.

По сей день Посейдон посідає свій трон...

По сей день Посейдон посідає свій трон.

У правиці тримає тризуба.

В голубій одіссеї реліктових крон

причаїлась і зваба, і згуба.

За кущами заліг як не Фавн, то Амур.

А мужчини високі і мужні.

І виходить із піни антична ґламур,

виливаючи море із мушлі.

Понад хмари стоїть величавий Парнас.

На Олімпі лютує Юнона.

І Пегас, як фугас, пролетів і погас,

зачепивши крилом Посейдона.

Просто хочеться моря. Ні Скілл, ні Харибд.

І богиню із піни, невзуту.

Поки танкер якийсь не наскочить на риф

й не розіллє муари мазуту.

***

Недумано, негадано...

Костенко Ліна

Тема: зображення ліричної героїні в кульмінаційний момент любові, коли вона, сп’яніла від щастя, шукає прихистку у вечоровому лісі і дає вихід емоціям.

 Ідея: оспівування всепоглинаючого, всеохоплюючого почуття кохання; утвердження думки про те, що світ прекрасний, якщо в ньому панує любов.
     «Недумано, негадано» — ідилія нерозривного кохання та страждання за майбутнє. Це освідчення в коханні. Почуття ліричної героїні такі глибокі — «до стогону, до сліз», і хочеться ввібрати кожен промінець, що випромінює коханий: «Ловлю твоє проміння крізь музику беріз». Задушевність змальованої картини підтримується романтичним пейзажем на початку твору, який покладений на музику і став прекрасним романсом.