Григір Тютюнник."Три зозулі з поклоном". Образ любові як втілення високої християнської цінності
Рід: епос.
Жанр твору: новела (автобіографічна основа).
Присвята твору: “Присвячено любові всевишній” (незвична присвята – не людині, а високому почуттю, звеличеному в новелі).
Тема новели: зображення складності людських стосунків через історію нещасливого кохання (любовний трикутник Михайло – Софія – Марфа).
Ідея новели: Возвеличення любові як високої християнської цінності. Любов у героїв – божий дар, почуття, яке возвеличує людину над буденністю, очищує її душу.
Композиція: прийом обрамлення; «новела в новелі» (останній лист від тата).
Композиційні особливості:
- наявність обрамлення (розпитування матері сином) і трьох частин;
- переплетіння голосів Соні, Михайла та їхнього сина;
- зміщення часових площин (хронологічну послідовність подій порушено);
- кожний фрагмент має свого головного героя, але в центрі – образ Марфи.
Мотиви твору:
- «Сила кохання»
- «протистояння влади й людини»
- «філософія життя»
- «усепрощення»
- «романтики й прагматики».
Назва новели символізує любовний трикутник – три долі головних героїв. У народі існувала віра не лише у приворотне зілля й приворотні замовляння, а й
про відворотне зілля й відворотні замовляння. Щоб позбавити мук палко закохану людину, якій не могли відповісти взаємністю, через старця чи малу дитину їй
передавали своєрідне привітання: «Три зозулі з поклоном», що означало: забудь, покинь, залиш мене, відпусти. Оскільки зозуля гнізда не мостить, то таким чином людина мала зрозуміти, що її кохання приречене, тому треба забути, розлюбити.
Зозуля – це символ туги, тривоги, провіщення нещастя.
Цікаві факти
При житті письменника твір так і не було опубліковано.
Новела записана на старий магнітофон Григором Тютюнником. Запис робив Володимир Білоус.
Написано під впливом почутої пісні «Летіла зозуля через мою хату» у виконанні сліпого бандуриста.
Новела є у програмі до ЗНО.
Історія написання новели «Три зозулі з поклоном».
Із щоденникових записів: "Я виношую ще один жіночий образ. Образ жінки, котра дуже любила мого батька. Коли у нас сталося нещастя, мама в горі кинулась саме до неї. Жінка була набагато старша за батька. Але обоє, батько й мати, ніколи не посміли зневажити ту любов, велику і невзаємну. Марія пекла коржики, збирала все необхідне, бо мама ридала та побивалась. Удвох вони й поїхали розшукувати батька, не знаючи, що слід його загубився вже навіки… Ти подивись, яке благородство й краса обох жінок, самозреченість моєї тоді ще зовсім молодої мами… Мабуть, одна вона в цілім світі шукала підтримки в своєї суперниці, співчувала їй і жаліла. І якщо доля дасть мені таланту… Не дивись так скептично… Не таланту – Бог із ним… Якщо поталанить мені щось написати –
воздам хвалу жінці й красі…»
Григір Тютюнник довго не міг опублікувати цю новелу, цю, без перебільшення, художню перлину .Адже у застійні роки не допускали навіть натяку на жахіття сталінщини.,хоч у творі ніде прямим текстом про це й не сказано. Врешті «Три зозулі з поклоном» надрукував журнал «Ранок». Однак з однією невинною поправкою. Якщо чиясь «нерішуча рука» не наважилася закреслити місце ув’язнення, то в 1977-му – інша «десниця» виявилася рішучою і твердою (мабуть, от давнього страху) : «Сибір неісходиму» було виправлено на «цей світ неісходимий». Ніби дрібниця, але як вона характеризує недавню добу з її безсоромною брехнею і фарисейством.
Підсвідомо до написання новели Г.Тютюнник прямував усе своє життя, а поштовхом до написання стала, здавалось би, незначна подія. Було то 1976 р. До
Ірпінського будинку творчості завітав сліпий бандурист, виконував народні пісні. Особливо вразила письменника пісня «Летіла зозуля через мою хату…»
Розповідалось у цій пісні не просто про нещасливе кохання, а про вічне непереборне страждання людини. Очевидці згадують, що Г.Тютюнник підхопився і
побіг до себе в кімнату…Так народилася новела «Три зозулі з поклоном» - одна з найчарівніших перлин української літератури ХХ ст.
Характеристика персонажів новели
студент (оповідач),
його мати Софія,
чоловік Софії – Михайло,
поштар дядько Левко,
Марфа Яркова (дівчина, що кохала Михайла),
чоловік Марфи – Карпо.
Оповідач – студент, який приїздить у рідне село. Про нього ми не дізнаємося нічого, проте через нього ізнаємося про трагічну історію його родини. Михайло – батько оповідача. “Сокіл був, ставний такий, смуглий, очі так і печуть, чорнющі. Гляне, було, просто гляне і все, а в грудях так і потерпне” (так про Михайла розповідає його дружина Софія). Михайло гарний не лише зовні, а й духовно: благородний, співчутливий, мудрий. Він знає про пристрасне почуття юної Марфи до нього, дуже переживає через це, більше того, має до Марфи почуття, відчуває глибокий духовний зв’язок (навіть у засланні нібито відчуває, що її душа прилітає до нього), проте для нього все ж важливіше щастя власної родини: дружини й сина. Михайло репресований, засланий у Сибір (звідти й пише листи до дружини) і більше звідти не повернеться.
Софія (мати оповідача) – її зовнішність у творі не описано, проте дізнаємося про її вдачу: впевнена, тактовна, співчутлива. Вона не засуджує Марфу, яка кохає її чоловіка, а навпаки, з розумінням ставиться до її почуттів (навіть радить чоловікові, щоб той глянув на Марфу, яка дуже мучиться). Почуття всередині любовного трикутника складні: Софія й Марфа не ворогують, а співчувають одна одній.
Марфа Яркова – дівчина, що закохалася в Михайла (батька оповідача), чекає листів від нього (хоча ці листи адресовано й не їй, а Софії): «Прийде до пошти,
сяде на порiжку – тонесенька, тендiтна, в благенькiй вишиванiй сорочинi й ряснiй спiдничинi над босими ногами – i сидить, сяє жовтими кучерями з-пiд чорної хустки: втекла вiд молотарки або вiд косаря… Сидить на порiжку i обриває пелюстки на ромашцi, шепочучи: “Є – нема, є – нема, є…”». В іншому фрагменті описано Марфу в більш пізньому віці, коли вона зустрічає студента-оповідача: «Вона стоїть без хустки, сива, пишноволоса – колись її волосся сяяло проти сонця золотим, тепер не сяє. Видно, думаю собi, волосся умирає ранiше, нiж людина…». Марфа – дуже пристрасна, співчутлива дівчина. Її кохання незвичайне: вона відчуває глибокий духовний зв’язок із Михайлом. Виявляється це навіть у тому, що вона передчуває, коли від нього на пошту приходить лист до родини. У шлюбі зі своїм чоловіком Карпом дівчина почуває себе нещасною.
Карпо – чоловік Марфи. «Товстопикий був, товстоногий. I рудий – матiнко ти моя… Як стара солома. Марфа проти нього – перепiлочка». Карпо має дуже негарну зовнішність, у творі про нього сказано лише, що він «сопе над галушками». Марфа з чоловіком, проживши два роки, «нажилася на сто».
Дядько Левко – поштар. «Височенний, худющий, як сама худорба, з брезентовою поштарською сумкою через гостро пiдняте вгору плече». Цей персонаж відіграє другорядну роль, але саме він приносить листи від Михайла до родини, які відіграють у творі важливу роль. Сам Левко – гарна, співчутлива людина. Він дає нещасній Марфі потримати листа від Михайла, що дуже тішить дівчину. Він робить це, незважаючи на те, що це є порушенням, за яке його можуть вигнати з роботи.
Символічні образи
«Три зозулі з поклоном» (символ самотності; традиційна народна формула-прохання не любити);
сосна, посаджена Михайлом на піску біля дому (символ самотності й водночас для тих, хто любив (син, Марфа, Софія) Михайла, — пам’ять про нього; для односельців — спогад про загублене життя; для самого Михайла — символ рідного дому);
піджак (символ радянської бідності);
Сибір неісходима (символ-перегук із творами Тараса Шевченка).
Аудіокнига "Три зозулі з поклоном"
Коментарі
Дописати коментар